Культурна ситуація в Україні

Україна - зона культурного лиха. Це крилатий вислів, придуманий кілька років тому громадськими діячами, міцно зміцнився в якості загальної характеристики культурної ситуації в країні. Усталене пріоритетне становище грошей перед музою, наслідком якого стало цинічне ставлення до об'єктів культурної спадщини, ігнорування культурних потреб українців і т.д., поставили сферу культури в принизливе становище, посприяли процвітанню безгосподарності в ній. До цього ще й додалася слабкість недержавного сектору, громадських формацій, здатних адекватно протистояти подібним проявам - перешкоджати виселенню музеїв або книгарень зі своїх приміщень, не допускати руйнування історичного міського середовища безвідповідальними архітекторами і забудовниками і т.д.

У зв'язку з цим історію розвитку культурної ситуації за минулі двадцять років, як і історію всієї України, теж неможливо читати без суму. Список втрат української культури у багато разів довший, ніж список її безперечних досягнень. В антирейтингу знайшли відображення найхарактерніші, знакові приклади поведінки з об'єктами культурної сфери, відносини влади і бізнесу до культурного надбання країни. Відкриває цей антирейтинг рейдерське захоплення столичної книгарні «Сяйво». Приватизаційний конфлікт навколо «Сяйва» переріс у драматичне протистояння між тими, для кого магазин був лише комунальним майном, і тими, для кого він уособлював «храм українського духу та художнього слова, Парнас для письменників і духовну Мекку для українських читачів». На жаль, конфлікт навколо «Сяйва» не єдиний кричущий приклад рейдерства у відношенні об'єктів культурної інфраструктури. Не менш драматична доля спіткала Полтавську обласну дитячу бібліотеку імені Панаса Мирного - в ній влаштували підпал, після чого приміщення було захоплено.

Якщо вже зайшла розмова про ворогів культури, не можна не згадати «дрібних злодюжок» і великих злодюг, що грабують музеї (особливо провінційні, охорону яких часто можна вважати умовною), примудряються прямо з-під носа бібліотекарів виносити найцінніші книги, які промишляють чорною археологією. У 2008 році крадіжки з українських музеїв отримали масштаб стихійного лиха, а чи не найгучнішим скандалом за минулі роки стало викрадення картини Караваджо «Поцілунок Іуди» з Одеського музею західного і східного мистецтва. Картину, як відомо, вдалося розшукати, але повернулася вона до музею дуже пошкодженою. Тепер для боротьби зі злодіями потрібно використовувати найновіші технології. Варто встановлювати ip камеры в музеях, бібліотеках та інших закладах, де містяться культурні надбання нації.

Ці та подібні випадки - вже свідчення негідного ставлення влади до культурної спадщини країни, наслідок ганебно мізерного фінансування державних культурних установ, нездатності припинити корупційні, а часом і відверто злочинні схеми, завдяки яким культурні цінності опиняються в руках у ділків. Але якщо предмети мистецтва мають ціну, то людський, творчий ресурс культури - очевидно немає. Тим часом «людські втрати», які українська культура понесла за останні двадцять років, не менш серйозні, ніж зниклі картини. Ніколи вже не стане реальністю проект створення Малої опери, з яким оббивала пороги кабінетів видатна співачка Євгенія Мірошниченко. Навряд чи повернуться в Україну оперна співачка Вікторія Лук'янець, танцівник і хореограф Олексій Ратманський. На Заході вони - зірки, у нас їм місця не знайшлося.

Tags: 
сучасність
культура в Україні