Писанкарство

Дивовижні, чудові, гарні, барвисті, яких ще слів потрібно дібрати, щоб змалювати красу, що випромінюється з великодніх писанок.Завжди, ще з прадавніх часів, вони були особливо пошановані на Поділлі.

Дослідники народного мистецтва одностайно підтверджу­ють думку, що орнаменти на них ідентичні ма­люнкам на рушниках, килимах, глечиках, хоч ця мініатюра не є утилітарною річчю, її не ви­користовують у повсякденні. Незважаючи на те, писанка не перестала існувати, тому що вона вбирає в себе духовні скарби, є не­від'ємною складовою міфо-обрядової культу­ри, однією ланкою в ланцюжку народних тра­дицій, втрата чи зруйнування яких може при­звести до втрати орієнтирів у суспільстві.

Са­ме тому за часів тоталітаризму мистецтво пи­санки так само, як і ікони, зазнало утиску й за­непаду, відбулась насильницька перерва у спадкоємності традицій, було порушено природну еволюцію народної культури. У сві­тосприйнятті кількох поколінь створився своє­рідний вакуум, який швидко наповнювався низьковартісними зразками масової культури.

Пройшовши через усі випробування, пи­санка не загинула, і є яскравим втіленням са­мої своєї суті — вічного життя. Недарма в бага­тьох первісних суспільствах за модель світо­будови обирається саме яйце — Світове Яй­це. За своєю будовою і функцією воно є іде­альною мініатюрною будовою Всесвіту.

Писанка — то не просто гарно декороване яйце, а предмет культу, поклоніння, який має своє чітко визначене місце в міфологічно-ри­туальній системі українського народу, пред­мет, який формував специфічну призму ба­чення довколишнього світу, його сприйняття і відношення до нього, формував ментальність української нації і саме тому став символом його невмирущої, прекрасної вічної душі.

Перші дослідження української писанки, і подільської зокрема, припадають на кінець XIX століття, коли всебічно почав зростати ін­терес до народного мистецтва. В 1874 році на Археологічному конгресі в Києві Хведір Вовк уперше дав визначення народної писанки як унікального роду українського мистецтва. З 1887 року Лубенський музей К.Скаржинської розпочинає збирати зразки народних писа­нок. На першому етапі робота не принесла очікуваних результатів, бо вже тоді відчувався швидкий занепад писанкарства як звичаю. Згодом пані К.Скаржинська розпочинає другий етап у збиральницькій роботі, який приніс очікувані результати.

Варто зазначити, що найширше було представлене Поділля — 770 писанок. До му­зею увійшла колекція писанок М.Е. Грекка, яку він збирав та систематизував понад 15 років у Немирові та його околицях. З Брацлава 45 зразків візерунків було надіслано Г.Лотоцьким, з Тростянця - 126 писанок люб'язно за­пропонував С.А. Венграновський та інші. До каталогу не увійшла велика збірка писанкових візерунків С.Кульчицького, яка планувалася бути надрукованою в другому виданні катало­гу, який, на жаль, так і не побачив світу.

Найпоширенішими візерунками на писан­ках Східного Поділля в кінці XIX ст. є: "рожа", "клинки", "хрест", "листки", "безконечники", "вазонок", "п'явки", "барилочко", "качині ший­ки", "баранячі роги", в кольоровому рішенні перевага віддається червоно-чорній, інколи жовто-червоній гамі.

Музей Скаржинської - не єдина збірка, в якій представлені писанки Поділля. Відомо, що видатний подільський етнограф Є.Сіцінський був активним збирачем старожитностей. Завдяки його енергії, 1890 року створено му­зей "Древнехранилище Подольського епархиального комитета", який він очолював до 1922 року. Тут комплектували пам'ятки історії, археології, етнографії. Колекція музею структурно поділялася на сім відділів. В етнографічному зберігалося 550 зразків писанок.

Нині художній музей Вінниці має чудову колекцію зразків писанкового орнаменту — 80 малюнків. На жаль, де їх було зібрано і хто автор цих малюнків, не відомо.

Варто зазначити і той факт, що на початку 90-х років минулого століття мешканка міста Катовіце, що в Польщі, Хелена Бжозовська люб'язно дала в дарунок краєзнавчому му­зею міста Вінниці малюнки писанок, виготов­лених її прабабусею Хеленою Грохольською на початку XX ст. в с. Попелюхи Піщанського району. У збірці 183 підписаних малюнки. Ці писанки відзначаються яскраво вираженою архаїчністю зображень. Найчасті­ше бачимо малюнки з назвами "огірочки", "рожа", "павук", "безконечник", "черепаха", "п'явка", "барилочко", "кучері" "сорококлинці", "кучерява рожа". Зображення розміщу­ються не довільно, а для кожного з них існу­ють певні, чітко визначені місця. По своїй суті писанка є вертикальним зрізом Всесвіту і не­се в собі уяву про його будову через триви­мірний поділ площини (такий розподіл малюнка існує на рушниках, килимах і т.д.). Ниж­ня частина яйця (тупий кінчик) є відображен­ням підземної стихії, середній ярус втілює відтворення земної поверхні, і верхня частина є уособленням небесного, космічного прос­тору. Мініатюри з чітким триярусним поділом на Поділлі мають назву "барилочко".

Про архаїчність зображення писанок із се­ла Попелюхи свідчить той факт, що майже всі малюнки цієї збірки із рисунком ромба чи хреста, які існують окремо, або, зливаючись у деяких варіантах, утворюють відповідну фігу­ру, підписані не інакше як "черепаха". В образі черепахи вбачається прадавнє тракту­вання земної суші. Тверда і округла форма панцира має живу і м’яку середину, що збіга­ється з уявленням багатьох первісних культур про Землю. На Могилів-Подільщині побутува­ло переконання, що "Земля тримається на чотирьох китах, один кит тримає північ, дру­гий тримає південь, третій — схід, а четвер­тий — захід. Стоять вони на черепасі". Можна дійти висновку, що злиття цих двох образів є логічним виявом сприйняття довколишнього середовища.

Простежуючи далі розвиток символу "хреста", Є.Біняшівський вказує на зв'язок у зображенні хреста як символу Землі і Богині-Берегині, адже культ цієї богині був завжди тісно пов'язаний з культом життєдай­ної Матері-Землі й, можливо, був одним цілим, про що свідчать археологічні розкопки. На півдні Житомирської області біля села Шумське було знайдено залишки ритуально­го комплексу, датованого IX ст. н.е. Його форма розміром 14 на 10 метрів нагадувала "хрестоподібну" фігуру, вісь якої (голова) бу­ла чітко направлена з півночі на південь (но­ги) і перетиналася із заходу на схід — "руки". Округлості "стегон", "ніг" різко підкреслюють жіночу суть фігури.

Поєднання жіночого зображення із ром­бом чи хрестом - поліваріантне, часто надибу­ємо в народних вишивках; так, у збірці деко­ративних тканин Тарнавського бачимо Боги­ню-Берегиню у вигляді жінки з піднятими до­гори руками, обличчя якої нагадує ромб із хрестом. Доречно відзначити, що в багатьох культурах Сходу (Іран) ромб трактується як стилістичне зображення людини.

У Києві в музеї І.Гончара є писанка з рід­кісним зображенням чотирирукої Берегині, що безперечно ще раз підтверджує тісний зв'язок цих двох образів.

Значення символу, на перший погляд, мо­же бути захованим від ока пересічного гляда­ча, та треба зуміти його побачити і прочитати.

Серед писанок із села Попелюхи досить поширений малюнок під назвою "п'явки". На писанці - характерне зображення "сигми", у більшості районів України вона називається не інакше як "безконечник", але в даному ви­падку "безконечником" є замкнений меандр, який по суті є ланцюжком з'єднаних між со­бою сигмаподібних зображень. Назва "п'яв­ки" зберегла надзвичайно давній культурний пласт. На керамічних виробах трипільської культури це досить часте зображення, яке є символом змія (треба відзначити, що справді, п'явка чимось скидається на змія за будовою тіла та здатністю пересуватися у воді). Цей символ, як правило, пролягає на всій по­верхні яйця, тобто він заполоняє його нижню та верхню частини: нижню - звідки змій піднімається угору і верхню — звідки він опус­кається донизу, створюючи безперервний рух. Інколи так звану "п'явку" бачимо немов із крилами, тут, вочевидь, маємо справу з куль­том Небесного змія-дракона.

На зразках трипільської кераміки, зокрема на тарелі з гумельницького шару болгарсько­го поселення Банета, дуже яскраво передано подвійність образу змія, де на верхньому яру­сі очі йому акцентовано червоним кольором, а на нижньому — вони чорно-білі, це дає під­стави вважати, що так передано безперерв­ний рух Сонця, його схід і захід, або, судячи з кольорового рішення, чергування небесних світил Сонця і Місяця.

Про зв'язок образу змія з небесними тіла­ми свідчить і той факт, що на писанках поши­рене поєднання цих двох символів. Навіть ко­ли назва писанки, на перший погляд, незро­зуміла, наприклад, "п'явка з огірочками", де "п'явка" — це сигмаподібне зображення змія, а "огірочки" в даному випадку за своєю сут­тю є "рожею" — квіткою, що має вісім пелюс­ток і дає підстави вважати її за сильно змінений образ "зірки". До речі, деякі сигмаподібні малюнки підписані як "кресало", що означає вогонь. Це все дає підставу підтвердити дум­ку В.Н. Даниленка, що образ Крилатого Змія в регіонах Східної Європи тісно пов'язаний з культом Сонця і є одним із його втілень.

В деяких випадках "крила" змія заміню­ються на зображення рослини, точніше со­сонки. Саме воно і є рослинною іпостассю Небесного Змія, який, виявляється, виступає в образі вічнозеленого багатосім'яного плау­на, що підкладається під Великодні яйця, без сумніву, для запліднення. Тож Великоднє яй­це, обвите зображенням Небесного Змія, яв­ляє в кінцевому значенні символ весняної землі, заплідненої весняними небесами.

Найбільш характерні малюнки на писанках Східного Поділля — це "безконечник", "рожа", "павук", "п'явки", "огірочки", "черепаха", "го­луби". Кольорове рішення, як правило, — білий контур, жовте штрихування, червоні або жовті плями, тло чорне, інколи малюнок вико­нують на темно-коричневому чи червоному тлі. Дуже цікавим є вкраплення в орнамент зеленого кольору. Цікава деталь: якщо на ма­люнку пані Грохольської із зображенням зірки на одній із писанок кожен промінчик зафар­бовується іншим кольором (жовтим, зеленим, червоним), то на подібному малюнку з Вінниці цей перехід майстриня робить на одному промінчику чи листочку, досягаючи плавного вливання одного кольору в інший. Такого прийому не помічено в інших районах України.

Майстри писанкарства: Оксана Городинська, Марія Гоцуляк, Тетяна Мороховець (м. Могилів-Подільський), Марина Верхова, Оксана Верхова-Єднак, Тетяна і Катерина Пірус, Людмила і Наталя Філінська, Світлана Панчук, Оксана Кульчицька, Світлана Луценко (м. Вінниця), Надія Дубіцька (м. Гайсин), Леся Мороховець (смт Чечельник), Анастасія Мудла (с. Уяринці Тиврівського району), Петро Пипа (с. Андрушівка Погребищенського району), заслужений майстер народної творчості України, лауреат премії ім. Катерини Білокур Віктор Наконечний, Любов Бондар (м. Тульчин), Антоніна Олімчук (м. Тиврів).

Багатство композиційних варіантів і орнаментальних мотивів ставить твори майстринь Рімми Тріх, Олени Шевчук, Марії Гоцуляк, Валерія Панкоші в ряд кращих зразків народного мистецтва.